У Білла Лі немає амбіцій, кар’єрного плану чи мрій про стабільне життя. У нього є лише наркота. Для Білла це не розвага на вечір і не спосіб розслабитися після роботи. Це і є справа його життя. Його кисень. Єдиний ритм, у якому пульсує існування.
Шлях Білла темними венами післявоєнної Америки веде від брудних орендованих кімнат Нью-Йорка, де кожен стук у двері може означати облаву, до прокурених квір-барів Нового Орлеана. На цьому шляху він поступово і добровільно перетворюється на біологічну машину, яка працює на паливі з героїну, кокаїну та аптечних барбітуратів.
